28 липня - День вшанування пам'яті Захисників і Звхисниць України.
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув у полоні під час повномасштабної війни — військових, добровольців, медиків, волонтерів і цивільних. Тих, кого катували, утримували в нелюдських умовах, кого страчували або чиї імена досі вважаються зниклими безвісти.
Для Луганської області ця тема особливо чутлива. Від початку російської агресії багато наших земляків стали жертвами незаконного ув’язнення. Деякі з них загинули, так і не дочекавшись звільнення. Інші й досі перебувають у неволі, і ми не маємо права про них забути.
Ми згадуємо тих, хто пройшов нелюдські випробування, кого катували за українське слово, за відмову зрадити присязі, за допомогу українським воїнам, за синьо-жовту стрічку в кишені чи тризуб на телефоні. Згадуємо тих, хто помер у застінках, кого не встигли врятувати, кого продовжують шукати їхні родини.
Це — рана, яка не гоїться. Але це й наш обов’язок: пам’ятати. Бути гідними їхньої жертовності. Продовжувати боротьбу за свободу й за кожного, хто досі у неволі.
Ми не зламаємось. Ми не забудемо. Ми не пробачимо.
Світ має знати правду про злочини, які чинить Росія проти українців. Ми маємо говорити голосно про кожного полоненого, домагатися міжнародного тиску, пошуку і звільнення всіх наших людей, гідного вшанування тих, хто не повернувся.
Луганщина пам’ятає своїх Героїв. Вони — в серці кожного з нас. Їхні імена житимуть у наших школах, на вулицях відновлених міст, у меморіалах, у віршах і піснях. Але передусім — у нашій вірі в Перемогу.
Вічна пам’ять усім полеглим. Честь і сила всім, хто продовжує боротьбу.
Слава Україні!
